Опис

Ще сто років тому по цій підлозі цокотіли каблучками і шурхотіли довгими пишними платтями панянки з мереживними парасольками, а вусаті пани в циліндрах поважно походжали зі своїми ціпками.
Змінились часи, змінилась і мода. Тепер по ній спішною ходою крокують сучасні люди: хлопці в джинсах, футболках і кольорових кедах, дівчата в коротеньких сукенках і не менш кольорових кросівках. У них в руках мобільні телефони і кава в картонних ”горнятках”. Часом по ній весело стрибають дитячі м’ячі і катаються ровери. А вона все така ж як і 100 років тому: красива і надійна. Вона ще прослужить не одному поколінню!
Отже, знайомтесь – метласька плитка! Саме її візерунки ми першими бачимо, переступаючи поріг старовинних будинків. Метласька плитка (назва походить від німецького міста Метлах) надзвичайно міцна і витривала – для підтвердження достатньо глянути як вона виглядає після декількох десятків років активної експлуатації! З плитки різних кольорів та форм можна утворити цілі «килими» з найскладнішими візерунками. В кінці 19ст. – початку 20ст. її стали активно використовувати для декорування як громадських місць (вокзали, навчальні заклади, лікарні, урядові установи, фабрики), так і в під’їздах житлових будинків. Таку плитку виготовляють і в наші дні і сучасний процес виготовлення мало чим відрізняється від традиційного історичного. В якості сировини використовується тугоплавка глина. З неї формуються різні елементи, на які потім наноситься кольорова глазур. Після цього вироби запікаються в пічці при температурі +1200 градусів. Глина при запіканні сильно ущільнюється, тому метласькая плитка набуває особливих експлуатаційних характеристик: плитка стає дуже міцна, витримує великі навантаження, не боїться морозів і перепадів температур, не слизька в дощ, не втрачає колір, стійка до ударів. Тепер розуміємо чому 100-200 років тому вона була такою популярною. То ж хай ця традиція залишиться незмінною і красиву та надійну підлогу ще побачать наші нащадки!
На зламі століття в Станиславові справжню кар’єру зробили собі підлогові та облицювальні плитки з місцевих підприємств Вільгельма Арнольда та Мечислава Лукашевіча. Незважаючи на власні фірмові знаки, підприємства не розробляли як правило свого дизайну, а користувалися популярними мотивами, навіть кліше з віденських, краківських чи львівських фабрик. Їхнє різноманіття можна і сьогодні побачити у під’їздах старих кам’яниць. Помічаймо красу міста та бережімо його спадщину!

З повагою, засновниця ініціативи зі збереження спадщини «Франківськ Який Треба Берегти», фея дверей Марія Козакевич

Ілюстрації та дизайн Тетяна Загайкевич