Відреставровані двері на вул.Шевченка 44

Ох не одне покоління франківчан в дитинстві лякали химерами над цими дверима! Не звернути на них увагу, прогулюючись вулицею Шевченка, просто неможливо! Химери такі… химерні, загадкові, міфічно-таємничі! Поселились вони тут завдяки місцевому скульптору Михайлу Бринському. Та й сама будівля має славну історію і кам’яні істоти над входом бачили багато відомих людей, адже сто років тому тут знаходився навчальний заклад – перша українська гімназія в Станиславові (діяла з 1905 по 1939 рік). Десятки випускників гімназії стали знаними діячами в різноманітних галузях і привнесли свій вклад в розвиток нашого краю, серед них:

Анатолій Кос-Анатольський — композитор (1919—1927), чули відому пісню «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка? Саме випускник Станиславівської гімназії її автор. Тепер не дивуйтесь, що ви наспівуватимете її цілий день J
Григорій Смольський — художник, автор невеличких колоритних пейзажів, багато уваги приділяв вивченню звичаїв, традицій жителів Карпат, переважно гуцулів
Михайло Зорій — художник. В історію міста увійшов, перш за все, як автор пам’ятника композитору Денису Січинському (1933), який понині стоїть у Меморіальному сквері. Ще одна відома монументальна робота — меморіальний комплекс пам’яті загиблих у Дем’яновому Лазі («Розстріляне серце України», 1989).
Олекса Гірник — дисидент, 21 січня 1978 році вчинив самоспалення біля могили Шевченка в Каневі на знак протесту проти русифікації.
Степан Ленкавський – український політичний діяч, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів;

Першим та довголітнім директором гімназії був призначений Микола Сабат український галицький педагог, філолог, навчався в Станиславівській гімназії, Львівському університеті, а також студіював грецьку та латинську філології відповідно у Греції та Римі. На початку 1-ї світової війни був заарештований російською окупаційною владою, перебував у станиславівській тюрмі «Діброва». За час існування ЗУНР був заступник міністра освіти. Власної родини Сабат не мав, тому весь свій час і гроші віддавав на розвиток гімназії. Навіть мешкав там. В гімназії викладав латину і грецьку мову. Помер від серцевого нападу. Похований на старому станиславівському цвинтарі у родинному гробівці на міському цвинтарі (тепер Івано-Франківський меморіальний сквер, склеп не зберігся). Його ім’ям названа одна з бічних до вулиці Шевченка вулиць, де й знаходилась гімназія. Серед викладачів був і Осип Соротей (художник, колишній офіцер у лавах Українських січових стрільців, учитель малювання, його картинами можна помилуватись в Івано-Франківському художньому музеї), Тарас Франко (син каменяра, викладав мову та літературу, з 1939-1945рр разом з сім’ю проживав на Шевченка, 95). Станиславська українська гімназія була закрита радянською владою у 1939 р., перетворена в середню школу. У роки німецької окупації гімназія була відроджена в іншому приміщенні на Сапіжинській — нинішньому стоматологічному корпусі медуніверситету на вул. Незалежності. А з 1992 року її наступницею вважається Українська гімназія № 1. Зараз це житловий будинок, в якому ініціатива відреставрувала двері, відновила засклення, там де десятки років були забиті звичайні дошки.