Коли я створювала абетку, то звісно ж уявляла як відбуватиметься представлення громаді цієї символічної книжки. І однією з думок була запросити на презентацію Тараса Прохаська, який безперечно у всіх асоціюється з Франківськом – він його любить, багато про нього пише і багато людей, власне, через нього закохується в наше місто. Я собі пригадала, що в юності, читаючи твори Прохаська, мені запам’яталась фраза «важливою є не лише сама інформація, а й хто її сказав». І от, як на мене, коли «Франківську абетку» представляють двоє людей, які люблять місто, пишуть про нього (то я вже себе скромно приписала трохи до письменників 😊), усвідомлюють важливість виховання свідомих містян, бо й самі є багатодітними батьками, то цим двом людям, тобто нам з Тарасом, повірять і прислухаються. Бо коли, наприклад, чиновник говорить «треба берегти місто» (хоча кого я обманюю, вони так навіть не говорять), то їм ніхто не вірить, бо їх слова розходяться з вчинками.
Тарас ділився враженнями від абетки і розповідав як його восьмирічний син, гортаючи книжку, питався «А тут є атлант, бібліотека, парки – таке ж є і в інших містах, це ж не лише про Франківськ!». І Тарас дуже гарно пояснив йому це через поняття «Батьківщина» – це слово є на букву «Б». Для дітей часто це поняття дуже ефемерне і незрозуміле. Так от власне через такі прості речі, які є навколо нас, і можна дати дитині зрозуміти: Батьківщина – це і парки, і бібліотека, і будинки з атлантами, і вулиці, які навколо тебе. Батьківщина починається з малого, з усвідомлення, що все це навколо – твоє, рідне. Так, в інших містах також є схожі будинки, площі, але для тебе особливими назавжди залишаться ті, в яких ти народився, по яким ти ходиш. І от завдання тої ж абетки привчити дітей з малечку розуміти, що раз ти тут і це твоє, то ти маєш бережно ставитись до цих будівель, міських просторів, людей, природи. Твоє місто має бути для тебе цінністю, його спадщина, його дерева і озера, його мешканці. Цінністю, яка не йде в порівняння з грошима, яка не продається, яка ставиться вище за все. І тоді, коли ти виростаєш, то ти не будеш міняти старовинні вікна і двері в своєму будинку на пластикові, викидати на смітник стару пічку чи паркет, закладати вагонкою кований балкон чи збивати ліпнину, утеплюючи фасад, не будеш забудовувати чужий двір, будувати 24-поверхівку в історичному середмісті, рубати дерева під стовбур, нищити зелені зони і осушувати озера та джерела. НЕ БУДЕШ, БО ДЛЯ ТЕБЕ ТВОЄ МІСТО – ЦЕ ЦІННІСТЬ.